Будемо відвертими: чи не набридло вам чути порожні заклики балакунів про «об’єднання»? За ними немає дій. Лідери дрібних рухів кличуть приєднатися до партій, яких ще не існує, а їхні «досягнення» — кілька тисяч підписників і 5–7 людей, які реально щось роблять. Вони не співпрацюють між собою, ревнують одне до одного і паралельно просувають ті самі ідеї — кожен у своїй маленькій кімнаті.
Кожна група накопичує свій електоральний потенціал, конкуруючи з іншими. І ось, здавалося б, правильні люди з правильними починаннями, правильними гаслами та програмами, але які мають обмежені фінансові, матеріальні та людські (в плані креативності) ресурси, паралельно ведуть роботу з пропаганди, в принципі, одних і тих самих ідей. У когось сильна сторона у напрацюванні економічної аналітики і сформульовані проекти системної перебудови; у когось за рахунок харизми лідерів або постійного інформаційного тиску на небажання влади забезпечити людей можливістю самозахисту; у когось – за рахунок старання об’єднати ветеранів війни, які внутрішньо готові, але не знають як цю готовність матеріалізувати в рамках недосконалих законів. Крім того, не слід не до оцінювати внутрішню симпатію або антипатію між самими лідерами цих груп.
І тут насправді виходить, що кожна з цих груп «проактивного впливу» конкурує в процесі накопичення електорального потенціалу між собою! Звичайно, керівництво цих груп розуміє, що коли настане час «Ч», то вони будуть домовлятися про підтримку «свого» кандидата. Це стара стратегія — і вона програє консолідованій владі. Люди приєднуються до сильних, але створити одного «сильного лідера» сьогодні майже неможливо: ресурси малі, харизми не вистачає, а влада легко усуне будь-кого, хто стане загрозою.
Тому потрібна інша модель — спільнота проактивних однодумців, яка власним прикладом покаже, як виглядає чесне об’єднання. Справжні лідери мають узгодити мету, цінності, правила комунікації та прийняття рішень. Бути самокритичними, об’єктивними один до одного та дотримуватися тих узгоджених домовленостей, які забезпечать їхню єдність. Порядок та принципи мають перемогти містечковість.
Так формується спільнота з прозорими правилами, самооцінкою та об’єктивним відбором лідерів. Її внутрішня культура стане «Конституцією» — запобіжником від культу вождізму. Постійна оцінка дій кожного лідера стане стимулом розвитку та критерієм компетентності. Так народжується реальна еліта майбутньої країни, де головне мірило — репутація, а не рахунок у банку.
Об’єднавши таких людей і зробивши їхній внесок публічним, буде сформована команда реальних менеджерів верхнього ешелону, здатних провести системні зміни в державі.
